Мое последнее танго / Mi ultimo tango (1960) фильм

Більше 300 днів війни. Сьогодні була на автовокзаді. Почалася повітряна тривога. Я відчула такий страх в самій крові, ніби душу виривають і піднімається вона, бідненька, аж до горла і може вирватися назовні. А тут, вважай, спокійніше. Небезпека відчувається, світло віжключають часто. Звичайні справи, на які раніше пішов би день, робляться за три. 

Але люди звикають в цьому жити. Я відчуваю, що мутують наші звички, десь це відобразиться на наших генах. Коли це буде відомо? Коли це стане дуже видно? І які будуть ці мутації? На краще або нагірше? Пройде ціла історія. 

Ми намагаємося серед війни святкувати. Страшно дивитись на відео про території під обстрілами, де сім"ї живуть у підвалах. Я не дуже розумію батьків, які не хотіть виїжджать звідти. Який сенс триматися за зруйновані будинки? Життя твоїх дітей  - це найголовніше. Якщо пропонують виїжджати, навіщо відмовлятися? Або я нічого не розумію. Або Люди з паралізованою волею не бачуть перспективи за межами цих територій. Або не вірять нікому, навіть тим. хто пропонує спасіння. Тоді трагедія не закінчиться завершенням війни.

Свято наше  -  в душі. Хоч гемить біля нас не грім. Хлопцям і дівчатам на фронті  - Слава. Хай Різдво збереже їхні і наші душі і життя. Христос рождається! Славімо його!